Червона Біндюга (пол. Czerwona Binduga) — село в Ангрені біля річки Яруги.
Опис
- Під час Другої війни з Нільфгардом, тут відбулася Битва за міст через Яругу, між імперськими солдатами і корпусом Меви, в якій Ґеральт і його друзі прийшли на допомогу королеві.
- У вдячність за допомогу Мева посвятила Ґеральта в лицарі, назвавши його Ґеральтом Рівським[1].
Битва за міст через Яругу
- – Сила їх, пане лицарю, – не вистоїмо!
- – Сотник убитий... – простогнав інший. – Десятники втекли! Смерть іде!
- – Треба голови свої рятувати!
- – Ваші товариші, – гукнув Кагир, розмахуючи мечем, – продовжують битися на предмостя і на вирубці. Ганьба тому, хто не рушить їм на допомогу! За мною!
- – Лютик, – прошипів відьмак. – Плигай на острів. Як-небудь з Регісом доставте Мільву на лівий берег! Ну, чого стоїш?
- – За мною, хлопці! – кричав Кагир, розмахуючи мечем. – За мною! Хто в бога вірує! На берег! На биндюгу[2]! Бий, криши!
- Кілька солдатів підхопили голосами, що виражають різні ступені рішучості. Деякі з тих, хто вже втік, засоромилися, повернулись і приєдналися до «мостової армії», на чолі якої раптом виявилися відьмак і нільфгаардець.
- Можливо, солдати і справді кинулися на виручку, але тут на підходах до мосту зачорніли плащі кіннотників. Нільфгаардці прорвали оборону і ввірвалися на міст, по дошках загуркотіли підкови. Частина солдат, що зупинилися було, знову кинулася бігти, частина нерішуче зупинилася. Кагир виматюкався. По-нільфгаардськи. Але ніхто, крім відьмака, не звернув на це уваги.
- – Що почалося, треба закінчувати! – буркнув Геральт, стискаючи в руці меч. – Йдемо на них! Треба розпалити наше військо.
- – Геральт. – Кагир зупинився, невпевнено глянув на нього. – Ти хочеш, щоб я... Щоб я вбивав своїх? Я не можу...
- – Нагидив я на цю війну, – скреготнув зубами відьмак. – Але тут Мільва. Ти приєднався до команди? Вирішуй. Йдеш за мною або встаєш на бік чорних плащів? Ну, швидше!
- – Йду з тобою!
- Так і вийшло, що один відьмак і один союзний йому нільфгаардець заволали, закрутили мечами і не роздумуючи кинулися вперед, два супутники, два друга, два соратника – назустріч ворогові, в нерівний бій.
- І це було їх загальне вогняне хрещення. Хрещення загальним боєм, люттю, божевіллям і смертю. Вони йшли на смерть, вони, два товариша. Так вони думали. Адже не могли вони знати, що не помруть в той день на цьому мосту, що перекинувся через Яругу. Не знали, що призначена їм обом інша смерть. В іншому місці і в інший час.
* * *
- – Не зрозумів. А, ні-ні. Не присвячений... Ваша королівська величність.
- Мева вийняла меч.
- – На коліна.
- Він виконав наказ, як і раніше, не в змозі повірити, що відбувається і продовжуючи думати про Мільву і дорогу, яку обрав для неї, злякавшись трясовин і боліт Ійсгіта.
- Королева повернулася до фіолетового.
- – Пвокажи фовмулу. У мене немає фубів.
- – За безприкладну мужність в бою за справедливу справу, – урочисто проголосив фіолетовий, – за доказ доблесті і честі, вірності короні, я, Мева, волею богів королева Лірії і Ривії, моїм правом і привілеєм присвячую тебе в лицарі. Служи вірно. Стерпи цей удар, і ні одного більше.
- Геральт відчув на плечі легкий удар клинка. Глянув у світло-зелені очі королеви. Мева сплюнула густою червоної слиною, приклала хусточку до обличчя, підморгнула йому поверх мережив.
Дивись ще
- Біндюга — це саме село у грі Відьмак 2: Вбивці Королів.