FANDOM


Петунья Гофмайєр (пол. Petunia Hofmeier) – половинчик, дружина Берньє, мати Ціні, Франкліна і Тангерінки.

Живе із родиною в Гірундуму, недалеко від Горс Велена.

У книгах СапковськогоРедагувати

- До дому, Франкліне! – закричав фермер – До ліжка, спати, але вже! Вже північ, а зранку треба працювати! А нехай я тільки побачу, як ти під час бурі коло посудин, або дротів мудруєш, буде ременеві робота! Два тижні на дупу не сядеш! Петуніє, візьми його звідси! А нам ще пива принеси!
- Вистачить вам – гнівно сказала Петунія Гофмаєр, забираючи сина з ґанку. – Вже досить налигались.

Перша зустріч. Час погорди


Йеннефер піднесла руку і викрикнула закляття, з її долоні з сичанням вистрелила спіраль, що сипала іскрами, розсікаючи нічне небо і тисячами відблисків відбившись на поверхні ставу. Спіраль вбилась як дротик у клубок, що оточував самотнього вершника. Клубок зануртував, Жовтцеві здалося, що він чує упирячі крики, що бачить химерні, кошмарні тіні відьомських коней. Бачив це частку секунди, бо клубок раптом стиснувся, звернувся у кул і полинув догори, у небо, миготливо видожився, тягнучи за собою схожий на комету хвіст. Запала темрява, яку розсіювали тільки миготливим блиском лампи, яку тримала Петунія Гофмаєр.

Під час творчих експериментів Йеннефер. Час погорди


– Чому, питаєш? – зашипів він, нахиляючись в сідлі і заглядаючи в здивовані очі низушка.
– Я ті шкажу чому. Тому що ти – паршивий нижушок, чужинець, приблуда. Хто тебе, нелюдя огидного, оббирає, той богів радує. Хто тебе, недолюдка, допікає, той виконує добрий і патеротичний обов'язок. А також тому, що мене аж нудить від бажання твоє гніздо нелюдшьке в дим звернути. Тому, що мене аж ошкома бере цих твоїх недомірок відтрахати. І тому, що наш тут п'ятеро молодиків, а ваш – жменька недороблених зашранців. Тепер розумієш чому?
– Тепер розумію, – повільно промовив Рокко Гільдебранд. – Ідіть звідси геть, Великі Люди. Ідіть геть, негідники. Нічого ми вам не дамо.
Щук випростався, потягнувся до корда, що висів при сідлі.
– Бий! – гаркнув він. – Бий-вбивай!
Швидким рухом, майже невловимим, Рокко Гільдебранд нахилився до тачки, вихопив захований під рогожею самостріл, підкинув приклад до щоки і всадив Щуку бельт прямо в розкритий для крику рот. Інкарвіллея Хільдебранд з дому Бібервельт розмахнулася, і в повітрі закружляв серп, точно і з розгону попавши в горло Мильтону. Кметів син риганув кров'ю і дав козла через кінський круп, комічно розмахуючи ногами.
Огребок скрикнув і впав під копита коневі, в його животі, вбитий за дерев'яну ручку, стирчав сікач діда Холофернеса.
Дубина Клапрот замахнувся на старого палицею, але злетів з сідла, нелюдськи верещачи, отримавши прямо в око пікіровочну голку, запущену Імпі Вандербек. Окультих розгорнув коня і зібрався тікати, але бабця Петунія підскочила і вчепилася зубами мотики йому в стегно. Окультих загарчав, звалився, нога застрягла в стремені, переляканий кінь потяг його через огорожу з гострим кілочків. Грабіжник гарчав і вив, а слідом за ним, наче дві вовчиці, мчали бабця Петунія з мотикою і Імпі з кривим ножем для щеплення дерев.
Дід Холофернес трубно висякався.
Всі події – починаючи з окрику Щука і кінчаючи шмарканням діда Холофернеса – зайняло приблизно стільки часу, скільки потрібно, щоб вимовити фразу:
«Низушки неймовірно прудкі і безпомилково метають всякого роду сільгоспзнаряддя».
Рокко присів на сходах халупи. Поруч примостилася його дружина, Інкарвіллея Хільдебранд з дому Бибервельт. Їх дочки, Алое і Жасмина, пішли підсобити Сему Хофмайєру дорізати поранених і обдирати убитих.
Повернулася Імпі в зеленому платті з руками, закривавленими по лікті. Бабця Петунія теж поверталася, вона йшла повільно, сопучи, постогнуючи, спираючись на заюшену мотику і тримаючись за поперек.
«Ех, старіє наша бабця, старіє», – подумав Хільдебранд.
– Де закопувати розбійників, пан Рокко? – запитав Хофмайер.
Рокко Хільдебранд обійняв дружину за плечі, глянув на небо.
– В березовому гаю, – сказав він. – Поряд з попередніми.
Низовики проти грабіжників. Тут Петунія вже бабця, проте мотикою володіє справно. Володарка Озера

Примітки Редагувати